ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ — 2023

Вдячна своїм друзям – Медін Оксани, Медін Руслани, Гуку Ігорю та Шеремет Олені, які підтримали моє бачення та стали засновниками фонду «Потужні крила». Об’єднані одною метою, потужно рухаємося до перемоги та робимо великі справи разом.

Фонд відкрив виробництво готової їжі в реторт пакетах для українських воїнів, виробництво енергетичних батончиків, організував волонтерські осередки, де плетуться маскувальні сітки, які рятують життя українським захисникам.

Про себе писати незручно, але я спробую. Життя таке несподіване і ніколи не знаєш, куди воно тебе приведе. Я волонтерка. І сьогодні моя розповідь буде про жінку — фенікс, яка попри все не може бути іншою.

«Війна» – таке коротке, але страшне слово. Для мене це слово набуло сенсу чогось далекого з 2014 року. З того часу більшість людей з Донеччини стали мати статус ВПО. Зрозуміло, що не можу бути осторонь, бо моє життя віроломно забрав ворог. Так я стала волонтеркою.

24 лютого 2022 року зруйнували все, що було дорого мені. Але війна прийшла вже в кожну родину нашої країни. І з 26 лютого в м.Українську ми на базі нашої організації відкрили волонтерський центр, де почали допомагати тим, хто біг від вибухів. Це люди з міст Вугледар, Маріуполь, Волноваха, Мар’янка. Але звук вибухів ставав все чутніше і чутніше.

Тепер допомоги потребували усі мешканці моєї громади, адже не було ліків в аптеці та зникли харчові продукти. Хтось розгубився, але я ні. Я зробила оголошення, що ми чекаємо волонтерів та волонтерок для того, щоб допомагати одне одному. Добре, що соціальні зв’язки мають силу. В центрі реєстрували списки, хто яких ліків потребує, сканували рецепти. А мої колежанки в інших містах країни шукали та надсилали їх. Я шукала організації, які надають допомогу. Відправляла листи. Отримувала підтримку. Нон-стоп. Я не могла спати ночами, бо вибухи мене лякали. Але я знала, що комусь більше, ніж мені страшно, комусь більше, ніж мені необхідна допомога. Вранці я знов йшла до центру.

Влада, на жаль, розгойдувалася, швидко реагувати не могла. Але добре, що не заважала. Бо представники влади на той момент, за нашими оцінками, готували місто під здачу. Тому у квітні 2022 року я прийняла рішення евакуюватися, а саме евакуювати родину. Ми опинилися в селі Чернівецької області, але справу свою я не залишила. Наш центр працює і до сьогодні. За цей 21 місяць ми надали допомогу мешканцям 3 громад, військовим, ВПО. Тим, хто потребував допомоги.

Понад 34 тисячі продуктових наборів отримали люди. А також засоби гігієни, підгузки (як для дітей, так і для дорослих), одяг, газові прилади, питну воду. Ми працюємо. Але ніхто не бачить тієї сторони, яка прихована за цим. Логістика – як знайти фуру за 2 години, щоб привести з Краматорська допомогу. Як прозвітувати, як провести тендер, як за 4 години доставити військовому необхідні речі для його захисту. І в тебе немає іншого шляху, треба продовжувати.

І в новій громаді я теж не змогла бути осторонь, бо хто, як не ВПО, зрозуміє потреби ВПО – такі як юридична та психологічна допомога. Я спостерігала, проводила дослідження і так створила центр для інтеграції ВПО в місцеву громаду. Він переріс в молодіжний, бо молодь в цьому маленькому містечку теж потребувала допомоги, адже у неї немає можливості реалізувати свої мрії. Молодь – це сьогодні й зараз.

Але я не одна, наша волонтерська група складається із жінок, більшості яких за 65+. Уявіть, як кожен тиждень вивантажувати по 10 тонн допомоги. Як без світла та тепла видавати допомогу. Моя мама в 70 років опанувала Excel, щоб реєструвати, вносити, приймати по 150 дзвінків на день. Важко, але все можливо, бо ми усі фенікси. Дякую організаціям, які допомагали й допомагають.

Нагороду заслуговує тендітна і невтомна україночка Любов Сторожук зі Швеції, яка постійно допомагає українцям. Впродовж 2022-2023 років від неї та фонду надходила гуманітарна допомога для ВПО, які проживали у місті Кам‘янці-Подільському Хмельницької обл. Любов Сторожук збирала та відправляла речі, гігієну, одяг та харчові продукти. Через благодійний фонд «Штаб громадянської оборони “SOS”» та громадську організацію «Жіноче об’єднання “Оселя довіри” усе передано тим, хто цього потребував.

Любов Сторожук – щира і добра українка з великим серцем!💙💛

З початком повномасштабної війни я не змогла спокійно сидіти та спостерігати. Почалося все з плетіння кікімор та маскувальних сіток в моїх рідних Чернівцях. Далі мої колеги медики, дві медсестри, вирішили піти в ЗСУ. Активно допомога їм зі збором всього необхідного, а далі за допомогою небайдужих людей та завдяки лікарні, де ми працювали, підтримували дівчат не тільки добрим словом, але і забезпечували їх всім необхідним для надання якісної медичної допомоги побратимами.

Випадково, шукаючи наступні ліки по списку для своїх медиків, познайомилася з пані Тетяною, засновницею БФ “«Артанія Україна». В розмові вона дізналася, що я маю медичну освіту, і запросила допомогти їхньому БФ з медикаментами. Попри те, що я в медицині, але не працюю останні декілька років, маю за плечима 20 річний стаж роботи, тому не змогла та і не мала права відмовити в допомозі.

Так я вже понад рік є медиком-волонтером в найкращому БФ. Але ніколи не обмежувалася у волонтерстві тільки медициною. Маючи настирливий характер і бажання допомогти військовим, мені вдавалося робити інколи нереальні речі. В результаті це мені надавало сили та наснагу рухатися далі й допомагати нашим Героям з усіх сторін. Як на передових позиціях, так і в тилу.

Інколи, коли здається, що сили закінчуються, але мене надихає розмова з військовими, які виснажені врази більше, але залишаються незламними. Надихає співпраця з пані Тетяною, яка щоразу дивує своєю винахідливістю та пошуком допомоги як серед своїх друзів, так і за кордоном. Надихає спільна робота разом з іншими волонтерами нашого БФ, які працюють віддано, безплатно і з душею. В кожну відправку на передову ми складаємо не тільки потрібні речі, але і частиночку свого серця.

Ми всі щиро віримо в Перемогу 🇺🇦
Ми працюємо задля Перемоги 🇺🇦
Ми сильні, бо ми разом зустрінемо Перемогу 🇺🇦

Історія про волонтерів, яка є однією з тисяч однакових, але робота цієї команди незвичайна. Команда  в більшості медиків, які надають медичну та гуманітарну допомогу виїзними медичними бригадами (клінікою) та гуманітарною підтримкою в такі міста: Ізюм, Краматорськ та довколишні території.

Вражає і дивує в їхній роботі дійсно тихий підхід до виконання завдань, простота, скромність, за якими стоїть велика фізична витримка, моральний стійкий дух, порядність, витонченість, естетика, якщо такі епітети підходять до нинішнього часу. Благодійний фонд «Ангелія», керівник Влад Владовський.

Мій позивний Оксі – я цивільна, яка мобілізувалася в листопаді 2022 року, служу медиком в НГУ. Волонтерський жіночий рух «Ветеранка» з перших днів моєї служби допомагають в забезпечені мене і мого підрозділу. Дівчата пошили мені гарну зимову форму, також постійно надають нам в підрозділ розхідники з такмеду. Придбали нам такий супер девайс – кисневий концентратор.

Влітку завдяки Ветеранці в нас зʼявилося авто, яке ми переобладнали під вивіз поранених як кейсевак. Але найголовніше, що спільнота Ветеранки – це постійна підтримка саме жіночої військової спільноти. Особисто для мене це дуже цінно.

У 2022 році після 24 лютого я повернулась на службу до ССО. 2 роки я воюю і бувши важко пораненою після підриву на протитанковій міні далі продовжую захищати країну. Після 24 лютого, коли була паніка, окупація та потрібно було виконувати функції, хочу відмітити ГО «Жіночий ветеранський рух», який після того, як я залишила правління і повернулась на фронт, взяли на себе тягар по допомозі.

Це мої ангели, які допомагали та допомагають. ЖВР забезпечили наш підрозділ машинами, термобілизною, смаколиками, необхідними медикаментами, турнікетами, коптерами. Я щиро дякую організації за допомогу, за витривалість і за роботу.

Repair together – волонтерська спільнота однодумців, які відбудовують сільську місцевість Чернігівщини, що постраждала від бойових дій, та наповнюють культурний простір деокупованих територій, пропагуючи прогресивне волонтерство.

Учнівський, педагогічний та батьківський колектив школи вже багато років поспіль не втомлюється в впровадженні волонтерства в освітньому процесі школи. Ще з 2014 року заклад допомагає військовим. Але якщо зосередиться на проміжку від 24 лютого, то з першого дня вторгнення школа приймала до себе в укриття жителів масиву, вчителі організували роботу штабу з плетіння сіток, що продовжує працювати до сьогодні.

Разом з учнями готуються енергетичні батончики, сухі борщі, плетуть килимки, виготовляються обереги, окопні свічки. За навчальний рік провели ярмарки, кошти з яких пішли на придбання матеріалів сітки. Діє постійно гуманітарний штаб, через який ми передаємо волонтерам дитячі подарунки. Проходить збір продуктів та медикаментів, шкарпеток та дитячих поробок. З останнього збору придбали 3 дрони-камікадзе «Оса».

Окрім військових діти та вчителі допомагають притулкам для тварин, в яких проживають евакуйовані коти та собачки з деокупованих територій. Ми підтримуємо ініціативи зі здачі російськомовних книжок в макулатуру та поповнення українською літературою прифронтових територій. Наші учні допомагали волонтерам в прибиранні будматеріалів у звільненому с. Горенка. Ми продовжуємо підтримувати волонтерів та виховуємо в дітях почуття важливості допомоги іншим.

Я з Харкова, переїхала у Вроцлав на початку повномасштабної війни разом зі своїми доньками. Одним з головних питань було звісно забезпечити донькам можливість повноцінно продовжувати навчання. Пробували спочатку польську школу. Але мої діти підліткового віку, тож соціалізуватись і адаптуватись їм було дуже важко. Крім того, ми постійно мріємо про повернення додому, як тільки це буде небезпечно, тож для нас також дуже важливим було питання навчатися саме по українській програмі, не забувати мову, вчити нашу історію і літературу.

Навчатися в платній школі не було ніякої можливості, бо я сама працюю з українськими дітьми у Вроцлаві, зібрала дитячий хор, де ми вивчаємо і співаємо українські пісні. Ця праця також здебільшого є волонтерською, тож заробляти стільки, щоб вистачало і на навчання, на жаль, у сьогоднішніх умовах біженцям неможливо. Тому коли я дізналась про школу «UNION», яка є безплатною, одразу звернулась туди.

Мене дуже вразила директорка школи, Македонська Вікторія, її самовідданість і любов до своєї справи, увага до всього, що відбувається в стінах школи. Вона створила справжню велику українську родину – саме таке відчуття від цієї школи. Після року «митарств» з однієї школу в іншу, постійного стресу, який відчуває дитина-підліток, яка сумує за рідним домом, опинившись в чужій країні через війну, в стінах цієї школи ми нарешті видихнули. Донька з задоволенням кожного ранку мчиться на заняття, незважаючи, що треба їхати через усе місто, бо живемо далеко від школи. Їй подобається клас, атмосфера, вона знайшла друзів. В нашому 7 класі чудовий класний керівник – пані Світлана, викладач української мови та літератури, діти її обожнюють.

Я Світлана, мені Богом дано жити в найпрекраснішій країні, в чарівному селі Станіслав Херсонської області. Але з початком війни наше життя перетворилося на пекло. На жаль, в наше село прийшла окупація, і ми були змушені поїхати з дому в нікуди. Схопивши дітей і собаку ми просто покинули свої домівки, і не знали, чи ще повернемось сюди! Але дякуючи Богу і ЗСУ наше село звільнили 10 листопада 2022 року. 15 листопада ми повернулися додому. Але зараз не про нас!

Зараз хочу розповісти вам історію одного молодого, енергійного хлопця. Анатолій Дзюбенко в теперішньому житті засновник благодійного фонду «Я Допомагаю», в минулому житті – молодий, успішний хлопець, який з початку повномасштабного вторгнення не зміг залишатися осторонь, одразу пішов в ТРО міста Києва. Але так сталося, що доля розпорядилася інакше і він почав займатися волонтерством. З перших днів він був там, де просили про допомогу, там, де стріляли, там, де потребували допомоги цивільні, військові, тварини!

Київ, Донецьк, Луганськ, Харків, Чернігів,  Миколаїв. Так змінювались назви населених пунктів в постах Анатолія, а з ними і його життя, безсонні ночі, переживання, болючі історії людей, обстріли, розвантаження, завантаження… І нарешті найбажаніший вказівник в пості Анатолія – Херсонська область, але не Станіслав. Я уявляю, як йому боліло. Це батьківщина його мами, кожне літо проходило там у дідуся і бабусі, на березі Лимона. Але ще зовсім трошки й  нарешті вказівник Станіслав. Вже 12 листопада Анатолій з маленькою командою в нашому Станіславі! І так вже майже рік Анатолій і його команда не залишає Херсонщину. Він допомагає всім, хто цього потребує. Він як супергерой, іноді мені здається, що він може все.

Одного разу мені подзвонили знайома і сказала, що її племінник і його побратими в Часовому Яру і в них немає питної води. Я подзвонила Толіку, розказала, а його відповідь: «Щось придумаю». Через пару днів він був там! Тепер Анатолій і Максим друзі, і Анатолій регулярно їздить до них. БФ «Я Допомагаю» – це про допомогу. Він там, де його чекають і потребують допомоги. На Новий рік його команда привезла подарунки дітям, а Анатолій в костюмі Санти розвозив подарунки. Ви не уявляєте, скільки було радості у дітей, під канонади пострілів до них приїхав Санта. Це не просто волонтер, це чарівник. Він вміє слухати, дати пораду, заспокоїти, він не дає опустити руки, він як двигун!

Весь час він поряд з Херсонщиною, підрив ГЕС – він знову їде до нас. Вода, одяг, ковдри, мийні засоби, цього всього потребує затоплена Херсонщина. Він та його команда завжди поряд з регіоном, допомагають Станіславському ліцею, пожежній частині, лікарням Херсонщини. Пишу це все тому, що тільки так я можу подякувати Анатолію за все, що він і його команда зробили для Херсонщини. Вся наша громада і Херсонська область дякує БФ «Я Допомагаю»!