ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ — 2023

Хочу розповісти нашу з дітьми історію знайомства з чудовими волонтерами, які мало того, що допомогли нам у скрутну хвилину, вони прищепили дітям любов до навчання. Особливе місце в нашому серці зайняв центр неформальної освіти «Union», що знаходяться в м.Вроцлав, куди ми з дітьми приїхали в серпні 2022 року. Не знаючи нікого в цьому місті та в Польщі взагалі, ми першим ділом почали шукати дітям школу, щоб вони могли надалі здобувати українську освіту (оскільки ми плануємо повернутись додому, коли буде більш-менш спокійно). Але замість звичайної школи, ми знайшли ще одну домівку. Там однодумці, там друзі, там пахне домом, там завжди посмішки, там лунає дитячий сміх, а вчителі не просто вчителі, а справжні друзі.

З початку повномасштабного вторгнення ми з сином виїхали до Польщі у м. Вроцлав. Для ліпшої адаптації вирішили не здавали дитину до польської школи, а записати у нову освітню неформальну школу «Union»,  де усі педагоги українськомовні.

Я дуже вдячна вчителям школи «Union», які в такий тяжкий час змогли відкрити школу в іншій країні. Зібрати дітей з різних міст України. Дають їм знання, організовують екскурсії, запрошують до школи медійних діячів. В школі завжди тепла атмосфера, діти з задоволенням йдуть до неї. Дякую за добре ставлення до дітей і індивідуальний підхід до кожного, за теплоту і розуміння.

16 березня 2022 року ми чудом виїхали з зони бойових дій в с. Мелекіне. 10 днів трималися на залишках їжі та зустрічали людей, які виходили з Маріуполя пішки, надавали їм ночівлю та їжу. Весь час не було змоги виїхати, не було звʼязку, і не було палива в достатній кількості, щоб доїхати до неокупованих міст. Коли знайшли звʼязок, звʼязались зі знайомими волонтерами та попросили допомоги, але не думали, що хтось прорветься.

Коли надія була втрачена, Олександр приїхав на автобусі з людьми й гуманітарною допомогою, яку привіз для нас і також запропонував, що важливо, безплатно, виїхати. Ми їхали мінними полями, Сашко ризикував життям і домовлявся з «чортами» неможливими методами, але 29 березня ми пройшли блокпост України й плакали від щастя, а в першу чергу, були вдячні Сашку.

Без перебільшень, він врятував мінімум 33 людини, про яких я знаю. Але і це не перша поїздка, де він вивозив людей і ризикував життям.

Я з Маріуполя і знайома з Денисом Мініним, який довгий час був ведучий на місцевому телебаченні. Потім він переїхав до Києва і будував там свою карʼєру і сімʼю, але повномасштабне вторгнення відкрило його для мене з іншої сторони. Людина, маючи репутацію та звʼязки, почала займатися спочатку евакуацією маріупольців, які застрягли в окупації й не могли вибратися. В той час, коли приватні перевізники брали за це всі гроші світу, Денис організував все безплатно і максимально безпечно. Він рятував родини, дітей і дорослих, людей похилого віку, але і не забував про тварин. Коли зрозумів, що є змога взяти більші обороти, почав вивозити людей і з інших окупованих територій, нагадую, безплатно. І головне – він організовує це досі, безплатно, максимально непублічно.

У зв’язку з повномасштабним вторгненням в Україну, доля привела нас із сім’єю на Львівщину в місто Червоноград. Там ми потрапили в Українсько-Польське Товариство Культури – до Жук Наталі, Фір Наталі. Там нам надали всю необхідну допомогу: одяг, ліки, гігієна та харчі. Ця організація досі нами опікується. Низько вклоняємось та безмірно дякуємо за їхні великі добрі серця. Це Люди та Волонтери з великої літери. Велике дякуємо.

Наша історія почалася з початку повномасштабної… В нас маленьке, але затишне місто під назвою Помічна, ми з сім’єю всіляко допомагали ВПО, які масово їхали в Кіровоградську область, а паралельно в місті вже створився волонтерський центр під керівництвом неймовірної, завзятої Вікторії Яценко. Всі мешканці як мурахи сходилися в Палац культури, де знаходився центр, і несли продукти, пекли, варили, допомагали… Рік ми працювали в напрямку допомоги ЗСУ, ТРО, ППО і ВПО. В січні цього року ми створили ГО «ВОЛОНТЕРРА», де я стала Головою.

Я – ВПО, виїхала з Донецької області разом зі своєю маленькою дитиною. За весь час евакуації змінила декілька місць проживання та все ж таки зупинилась в місті П’ятихатки. Тут зустріла волонтерів з ГО «Даруй добро Україна» – вони всі дуже чудові, допомагають продуктами, гігієнічними наборами, одягом та навіть меблями. Дуже вдячна їм за це.

Хочу щиро подякувати та низько вклонитися всьому волонтерському колективу ГО «Даруй добро Україна» м. П’ятихатки Дніпропетровської обл. за їх нелегку працю, за людяність та терпіння. Вони – неймовірні! Бажаю їм міцного здоров’я, невичерпної енергії, добра та затишку в їхніх оселях.

Хочу подякувати чудовій людині, волонтеру Ользі Осадчук з села Маркевичеве Одеська область, за вашу людяність, безкорисливу працю, за вашу допомогу. Вона ніколи не пройде повз, завжди готова допомогти й надати підтримку. Дякую за підтримку і допомогу наших воїнам. Вона заслуговує, щоб про неї дізналися.

Моя історія починається з подяки. Я щиро дякую тендітній жінці, мамі 3 чудових дітей, волонтерці та співзасновниці волонтерської організації  «Небо слов’ян» м.Чернігова Олі Кохан за допомогу в забезпеченні мого чоловіка і його побратимів з 21 ОСБ всім необхідним: одягом, взуттям, грілками й навіть сухарями, які вони отримували, коли були в Бахмуті. Дякую, що наші хлопці ніколи не були для неї чужими.

Бути волонтером – це важлива і відповідальна місія. Хоч раз побувавши в ролі волонтера, дуже важко відмовитися в подальшому від цього заняття. Це стає для людей способом життя. У час, коли наша країна перебуває у надскладній ситуації, саме ваша активна громадська позиція, небайдужість та невтомна праця додають віри у те, що у нашого народу є майбутнє. Адже єднання – це запорука успіху.

Майже не існує галузі, котрої так чи інакше б не торкнулось волонтерство. Завдяки вам багато нужденних та знедолених отримують необхідну допомогу. Ви є взірцем людяності й доброчинства. У поспіху на допомогу іншим не шкодуєте власних сил, часу, здоров’я. Дякуємо вам, Буракова Ірино за те, що ви є!